Здравствуйте, гость ( Вход | Регистрация )

 
Ответить в данную темуНачать новую тему
> Гори Закарпатье, Укр.мова
F-117
сообщение 19.10.2008, 9:22
Сообщение #1


Администратор
****

Группа: Главные администраторы
Сообщений: 234
Регистрация: 5.7.2008
Пользователь №: 1



Східні Бескиди розташовані на території Львівської області. Це система паралельних хребтів, Які розчленовані широкими долинами рік (Дністра, Стрию та Опору) і улоговинами. Переважають букові ліси та луки. Східні Бескиди поділяються ще на:

Верхньодністровські Бескиди

Сколівські Бескиди

А загалом це район туризму і курортів (Трускавець та Східниця). Є поклади нафти, кам’яної солі, джерела мінеральних вод.

У Верхньодністровських Бескидах переважає низькогірний рельєф, який розчленований притоками річок Дністра, Стрию, тощо. Вкриті мішаними лісами.

Частина Східних Бескид у межиріччі річок Стрию і Опору у межах Львівської та Івано-Франківської областей називається Сколівськими Бескидами. Як і всі Бескиди мають паралельні асиметричні хребти із такими вершинами, як: Парашка, Високий Верх, Магура, тощо. Домінуючими видами у рослинному світі є смерека, луки (субальпійські луки).

Вулканічні Карпати


Для кращого викладення матеріалу цього розділу ми пройдемо декількома геологічними маршрутами, що дадуть можливість ознайомитися з типовими вулканічними гірськими породами й мінеральними родовищами. Ці маршрути ведуть у володіння Карпат, які назвали Вулканічні. Розпочинаємо...

Околиці міста Берегова й села Вишково Хустського району примітні не тільки своїми вулканічними утвореннями, але й корисними копалинами, частина яких уже розробляється, а інша частина буде освоюватися найближчим часом . Можливе відвідування Солотвинського солерудника. Родовище повареної солі не має безпосереднього зв'язка з вулканічними утвореннями, але ознайомлення з ним має велике пізнавальне значення. На шляху ви побуваєте також у багатьох мальовничих куточках Закарпаття.

Вигорлат-Гутинська вулканічна гряда - пам'ятник порівняно недавньої вулканічної діяльності - тягнеться широкою звивистою смугою, повторюючи в основному обриси Карпатської гірської дуги. На південному сході Вигорлат-Гутинської гряди переходить у Калиман-Харгитську гряду на території Румунії. Загальна довжина обох систем більше 550 км, ширина - до 30 км.

Про недавню активну вулканічну діяльність у цьому районі свідчать численні мінеральні, а в горах Калиман-Харгита - у тому числі й гарячі джерела.

У будові гряди спостерігається вся гама вулканічних порід: базальти, андезити, ліпарити. Склад вулканічних вивержень залежить від різних причин. Просуваючись до поверхні, базальтова магма на своєму шляху може розплавляти навколишні породи й змішуватися з ними. Такий процес називається магматичною асиміляцією. Зміна складу вивержень відбувається також у силу магматичної диференціації, коли в розплаві виникають і ростуть кристали легких лужноземельних і важких магнезіально-залізних силікатів. Щільність легких кристалів (польовий шпат і кварц) менша, ніж щільність розплаву, а важких (олівін, піроксен) - більше. Тому, якщо магматичне вогнище перебуває тривалий час у стані спокою, то в ньому легкі кристали починають спливати, а важкі - поринати. Одночасно відбувається поділ розплаву. Більше легкий і багатих кремнеземом розплавів збираються у верхній частині магматичної камери, а важким, збагаченим залізом і магнієм, концентрується в її нижній частині. Тому що виверження звичайно харчуються з верхніх частин магматичного вогнища, та й склад порід при окремих спалахах вулканічної діяльності найчастіше відповідає ступеню магматичної диференціації у вогнищі.

Звичайно вулканічні виверження починаються лавами базальтового складу, яким поступово на зміну приходять лави середнього й кислого складу. Такий ряд магматичної диференціації називається нормальним або гомодромним. Рідше зустрічається зворотній (антидромний) порядок вивержень.

У розрізі Вигорлат-Гутинської гряди переважають андезито-базальти й андезити, значно менше дацититів і ліпаритів. Склад порід і характер вивержень дають підстави припускати, що магматичні вогнища, що харчували вулкани цього району.

Боржава

Це гірський масив на хребті Українських Карпат, між річками Латорицею та Рікою і у межах Закарпатської обл. Довжина хребта понад 50 км, висота досягає до 1677 метрів (г. Стій). Крім цієї вершини Боржава славиться ще такими вершинами, як: Томнатик (1343 м), Великий Верх (1508 м), Магура-Жиде (1518 м), Граб (1374 м), Гемба (1494 м), тощо. Схили розчленовані притоками річок Боржави, Латориці і Ріки. До висоти 1200 метрів розташовані букові ліси, а вище - полонини.
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение
F-117
сообщение 19.10.2008, 9:33
Сообщение #2


Администратор
****

Группа: Главные администраторы
Сообщений: 234
Регистрация: 5.7.2008
Пользователь №: 1



Мармароський масив

Цей масив знаходиться на території таких областей, як: Закарпатська і Івано-Франківської, а також частково зачіпляє територію Румунії. На території масиву розташований природній резерват Лисичий-Струнжен, який був заснований у 1912 році, як перший заповідник у Карпатах.

Геологічно даний масив складається із кристалічних гнейсів, сланців, слюди та кварцу, а також мармуроподібного вапняку. Місцями вони змінюються скелями та виходами флішу. Характерними є глибокі долини та скелясті гірські хребти і вершини, що були сформованими льодовиками. Про це свідчить кари, нівальні ніші та морени. Тому Мармарос ще називають Гуцульськими Карпатами

Близько 60% лісових площ вкриті природними лісами; майже половина із них - праліси. Найбільшу частку складають чисті та мішані смерекові праліси, супроводжувані мішаними буковими пралісами. Останні переважно ростуть на південних схилах та ґрунтах, багатих на вапняк. На нижчих висотних рівнях домінують листяні та мішані ліси із бука, смереки, ялиці, ільма гірського та граба. На скелястих ґрунтах ростуть невеликими площами буково-яворові та буково-ясеневі, а також, місцями буково-смерекові ліси. Однак, найбільшу площу займають смерекові ліси, частково змішані із буком та ялицею. На вищих висотних рівнях ростуть чисті смерекові ліси. Верхня межа лісу знаходиться між 1600 і 1700 метрів над рівнем моря. Часом зустрічаються деревостани сосни гірської, які із висотою змінюються альпійськими луками. Досить поширені є чагарники рододендрону східнокарпатського, чорниці, брусниці та лохини.

У субальпійському та альпійському поясах зустрічається цілий ряд рідкісних рослин: тирлич жовтий (Gentiana Lutea), тирлич плямистий (G. punctata), нарцис вузьколистий (Narcissus poeticus ssp. radiiflorus), сон білий (Pulsatilla alba), рум’янок карпатський (Anthemis carpatica), первоцвіт малий (Primula minima), У лісовому поясі це - дзвіночок карпатський (Campanula carpatica), скополія карніолійська (Scopolia carniolica) і лілія лісова (Lilium martagon).

Тваринний світ Мармароського масиву типовий для Українських Карпат. Крім того, тут осіли види, які пристосувались до суворих умов високогір’я. На кам’яних розсипах живуть, наприклад, нориця снігова (Chionomys nivalis) і альпійська тинівка (Prunella collaris), які обидві занесені до Червоної книги України. Тільки на території Мармароського масиву можна зустріти рідкісного сокола-сапсана (Falco peregrinus). У заповіднику гніздяться також горіхівки (Nucifraga caryocatactes), які лише поодиноко зустрічаються в інших районах.

У Мармароському масиві збереглися сприятливі умови для повторного заселення бабака (Marmota marmota) та серни (Rupicapra rupicapra). Наприкінці XIX - на початку XX ст. ці види були повністю винищені в Українських Карпатах. Тут зустрічалися карпатські підвиди серни (R. rupicapra rupicapra) та бабака (Marmota marmota latirostris). Карпатський підвид серни і досі широко розповсюджений у Румунських Карпатах. Тому знайти тварин для перезаселення не складало б проблем. Для бабака передумови перезаселення виглядають складнішими. Їх карпатських підвид зберігся сьогодні лише в небагатьох малих популяціях у Високих Татрах. Щоб не створити загрози для цих популяцій, забір тварин мав би бути особливо ретельно підготовленим. Добре сплановане переселення, доповнене дієвою охороною тварин на місці їх випуску, могли б підвищити шанси виживання цього підвиду. У Румунських Карпатах у 1973 році була здійснена спроба переселення бабаків із Альп (М. marmota marmota). Однак, допоки існує первинний карпатський підвид, вводити неаборигенний підвид - не найкраще вирішення проблеми.

Мармароський масив входить до 30 районів усієї карпатської гірської системи, які є особливо важливими для збереження біологічного різноманіття. Тому існує плани розширення Карпатського біосферного заповідника і навіть заснування спільного із Румунією біосферного резервату "Мармароські гори".
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение
F-117
сообщение 19.10.2008, 9:34
Сообщение #3


Администратор
****

Группа: Главные администраторы
Сообщений: 234
Регистрация: 5.7.2008
Пользователь №: 1



Полонина рівна

Полонина рівна, хоча в народі її називають руною, і на картах та сама назва, напевно скоротили від закарпатського слово "рувна" - гірський масив, який розташований поблизу Боржави на території Закарпатської області. Лежить на межиріччі Латориці та Ужа. Простягається майже на 15 кілометрів. Гора Рівна (1482) є найвищою точкою даного масиву. Найкрутіші схили припадають на північну частину полонини. На схилах полонини є букові та ялиново-букові ліси. А ось із висоти 1200 метрів розпочинаються пустощі, які використовуються як пасовища. На масиві заказник державного значення - "Соколові Скелі".
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение
F-117
сообщение 19.10.2008, 9:35
Сообщение #4


Администратор
****

Группа: Главные администраторы
Сообщений: 234
Регистрация: 5.7.2008
Пользователь №: 1



Угольський масив

Угольський масив знаходиться у міжріччі таких річок, як Тереблі і Тересви, на території Хустського району Закарпатської області. Визначними населеними пунктами є з однієї сторони Мала і Велика Уголька, а з іншої Широкий Луг. На території цього масиву розташований Угольсько-широколужанський заповідний масив Карпатського біосферного заповідника. До особливостей Угольського масиву належать вапнякові скелі та численні карстові печери. Половина із приблизно 60 карстових печер Українських Карпат знаходиться на території даного масиву. Серед них і відома печера “Дружба”, яка має довжину понад 1 кілометр і є найбільшою в Українських Карпатах. "Дружба" і інші печери служили у пізній льодовиковий період притулком для первісних мисливців. У печері “Молочний камінь” археологи знайшли їх поселення понад 20 тисяч років. У лісовому урочищі "Чур" знаходиться "Карстовий міст" - природна вапнякова арка, котра вже багато століть захоплює людей. Ця чудова пам’ятка природи вразила послів російського царя Івана Грозного, які під час подорожі із Цареграду до Москви у 1552 році зупинялися у розміщеному в Малій Угольці Занівському монастирі. Ось як посли описали свої враження від карстового мосту: "Да близко того ж монастыря есть камень велик, как дуга. И проходы под него, как под городские врата. А на верху того камени лес растет: кедр, буч, тис, ивор, граб, и ино древие...". Посли також писали, що в околицях монастиря вони пробували мінеральні води із трьох різних джерел: кислої, грушевої і солоної (ці джерела також збереглися до нашого часу. У монастирі тоді жило понад 330 монахів. Це був регіональний центр православної релігії, але у 1788 році за розпорядженням австрійського кайзера Йозефа Другого монастир було закрито. Сьогодні від монастиря залишилися тільки руїни, що знаходяться поблизу села Мала Уголька.

Угольський масив сильно розчленований основними і численними вузькими поперечними долинами рік. Ліси розташовані переважно на крутих схилах із нахилом від 15 до 30, а в деяких місцях і до 40 градусів. Гірський масив складається переважно із плоских шарів флішу із мергелями і пісковиками, а також із юрських вапняків і крейдяних конгломератів. У нижній частині серед (до 750 м. н. р. м.) серед ґрунтів домінують глинисті буроземи, а вище в горах - помірно-кислі буроземи.

Клімат на території масиву помірний, середньорічна температура повітря становить +7 °С, а середньомісячна температура липня +17 °С, а січня - -4 °С. У середньому за рік випадає 948 мм., опадів, з них 622 мм., протягом вегетаційного періоду. Вологість повітря висока, в середньому за рік вона становить 85 відсотків. Товщина снігового покриву досягає висоти від 40 до 60 см, місцями від 50 до 100 сантиметрів.

Кінцеву стадію природного розвитку лісів формують чисті і змішані букові ліси. Лісові насадження відзначаються високою продуктивністю. Тут ростуть найвищі дерева бука в Україні. Через інтенсивний випас худоби верхня межа лісу знизилась на 100-200 метрів і зараз проходить на висоті від 1250 до 1350 метрів над рівнем моря. Окремі старі дерева бука на теперішніх полонинах свідчить про те, що колись природно бук піднімався значно вище в гори.

Лісова рослинність Угольського масиву представлена 28 типами лісу. Найпоширенішими є свіжі і вологі чисті субучини і бучини. Значну частину площі масиву займають зубницеві і маренкові бучини (Fagetum dentariosum und F. asperulosum). У понижених тепліших місцезростаннях бук має меншу конкурентну здатність. Там він утворює мішані дубово-букові (Querceto petraeae-Fagetum) або грабово-букові ліси (Carpineto-Fagetum). На південних схилах Угольського масиву в урочищах "Вежа" і "Погар" можна побачити насадження дуба скельного з ожиною (Quercetum luzulosum luzuloides), а також буково-дубові ліси із маренкою (Fageto-Quercetum asperulosum) і букові зубницеві діброви (Fageto-Quercetum dentariosum). У вологіших умовах вище в горах бук формує мішані яворово-букові ліси (Acereto pseudoplatani- Fagetum). Піднімаючись в гори, що знаходяться в басейні річки Лужанка, клімат дещо холодніше. Тут збереглися мішані букові ліси із ялицею (Abies alba) і смереки (Picea abies). На схилах Лужанки зустрічаються окремі смерекові деревостани із домішкою берези повислої (Betula pendula), вздовж річок і струмків ростуть вільхові (Alnus incana) ліси. Верхню межу лісу формує зеленовільхове (Alnus viridis) криволісся.

Унікальною особливістю цього масиву є вапнякова гряда. Завдяки їй там збереглось значна кількість реліктових і ендемічних видів рослин, серед яких є кілька представників термофільної флори. В урочищі "Гребінь" і "Мала Копиця" зберігся ряд реліктових фітоценозів. Зокрема тут охороняється, у заповіднику, єдине в Україні місцезростання букового липняку сеслерієвого. На вапнякових схилах спорадично зустрічаються природні тисово-букові ліси. Іншим прикладом є угрупування ялівця козачого (Juniperus sabina), який в Українських Карпатах зростає тільки тут, а також грабова бучина таволго-переліскова (Caprinrto-Fagetum spiraeoso-mercurialidosum).

У підніжжі вапнякових скель можна побачити рідкісні в’язово-ясенево-яворові фітоценози (Ulmeto-Fraxineto-Aceretum). В трав’яному покриві переважають реліктові види: лунарія оживаюча (Lunaria rediviva) і листовик сколопендровий (Phylitis scolopendrium), який в народі називають "тур’їм язиком". Назва його, як і назви деяких сіл і урочищ краю, збереглася мабуть із тих ще давніх часів, коли на Закарпатській частині випасалися стада турів (Bos primigenius). Це було ще до 15 століття. Тура вважають предком великої рогатої худоби. Він був поширений у Євразії і Північній Африці, і вимер у 1627 році. Останні екземпляри цього виду жили саме в лісах Східної Європи.

В Угольському масиві зростають біля 500 видів судинних рослин; з них 27 вважаються рідкісними. Серед видів що охороняються в Україні, тут часто можна зустріти беладону звичайну (Atropa bella-donna), скополія карніолійська (Scopolia carniolica), лунарію оживаючу (Lunaria rediviva), а серед папоротей листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes) і страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris). В Угольці знаходиться реліктове угрупування рідкісного в Україні тиса (Taxus boccata). Також тут можна побачити мохи сфагнум гостролистий (Sphagnum acutifolium) і зозулин льон звичайний (Politrichum commune). Серед лишайників особливо цікаві Cladonia, Centraria і Usnea. З огляду на багату вапняками материнську породу, в Угольському масиві можна зустріти багато теплолюбних видів рослин, зокрема такі раритети як аконіт строкатий (Aconitum variegatum), чемерник червонуватий (Helleborus purpurascens), суниці мускусні (Fragaria moschata), купину пахучу (Polygonatum odoratum) і півники злаколисті (Iris graminea). У цій місцевості було відкрито новий для науки вид - підмаренник закарпатський (Galium transcarpaticum).

Тваринний світ Угольського масиву є дуже різноманітний. Типовими представниками ратичних є олень благородний (Cervus elaphus), козуля (Capreolus capreolus) і свиня дика (Sus scrofa), а серед хижаків - лисиця (Vulpes vulpes), куниця (Martes martes) і ласка (Mustela nivalis). Постійний, але рідкісним мешканцем цих лісів є кіт лісовий. Також рись і ведмідь. Вздовж кам’янистого русла річки Угольки в долину час від часу заходить ондатра (Ondatra zibethica) - виходець із Північної Америки. Дотепер вона не могла надовго затриматись у цьому масиві. Серед представників Червоної книги тут можна зустріти борсука (Meles meles), кутора мала (Neomys anomalus) і бурозубка альпійська (Sorex alpinus). Серед кажанів 8 видів вважаються дуже рідкісними.

Часто над лісовими галявинами можна спостерігати канюка звичайного (Buteo Buteo). Типовим мешканцем гірських струмків і річок є оляпка. Іншими представниками пташиного світу є голуб-синяк, пугач, ворона сіра, дрізд чорний, волове очко, дятел середній і білоспинний, і сивий. Поряд із цими звичними видами птахів у масиві кожен рік гніздиться чорний лелека. Він може жити тільки у незайманих лісах і тому став майже повсюди рідкісним видом.

Серед плазунів досить поширеною є ящірка живородяча (Lacerta vivipara). Вона відома тим, що на відміну від інших земноводних не відкладає яйця, а народжує малят живими. Поширеним в Угольці є і полоз лісовий. Серед земноводних найпоширенішими в букових лісах Карпат є саламандра плямиста і жаба трав’яна. Тритон гребінчастий зустрічається в Українських Карпатах до висоти 1450 метрів над рівнем моря. У цьому регіоні поширений також і тритон карпатський, який найчастіше зустрічається на висотах 350-800 метрів н. р. м.

Серед комах зустрічаються такі рідкісні види як жук-самітник, жук-олень, вусач альпійський, великий дубовий вусач, а також метелики павине око руде і чорний аполлон. Серед слимаків слід відмітити такі види, як: равлик пшеничний, равлик вівсяний, равлик баштаноподібний Більца і равлик замкнений пильчастий.

У гірських річках Мала і Велика Уголька поряд із струмковою фореллю (Salmo trutta forma fario) і харіусом (Thymalus thymalus) поширені також головач звичайний, щипавка звичайна і гольян звичайний. Під час відкладання ікри дунайський лосось або головатиця, якому серед європейських видів риб найбільше загрожує зникнення, направляється з Тиси проти течії у верхів’я її протоки. З класу круглоротих зустрічаються мінога угорська.
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение
F-117
сообщение 19.10.2008, 9:36
Сообщение #5


Администратор
****

Группа: Главные администраторы
Сообщений: 234
Регистрация: 5.7.2008
Пользователь №: 1



Чорногірський масив

Найвищий гірський масив Українських Карпат, у межах території Закарпатської та Івано-Франківської області. Простягається на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. На схилах Чорногірського масиву збереглися первинні екосистеми вищих поясів. особливий інтерес представляють високогірні ліси, які формують верхню межу лісу і в яких домінують смереки. У басейні Білої Тиси господарське використання розпочалося ще у 19 столітті. Ці ліси були віддалені і погано освоєні. Необхідне для сплавлення лісу водосховище на річці Говерла було споруджено лише у 1892 році. У час, коли у пройденій рубками Європі вже зароджувалась думка про охорону лісів, тут ще стояли великі праліси. Чорногірський масив у своїй верхній частині безлісий, а схили його майже повністю порослі лісом. Типовими є трогові долини, яри і вузькі ущелини, схили яких обернені на південь на південь, захід схід. Ці утвори виникли тому, що корінна порода - карпатський фліш - легко вивітрюється. В субальпійському і альпійському поясі домінують кари і моренні вали, які виникли в останній льодовиковий період.

Кліматично Чорногірський масив належить до атлантико-континентинентальної області зони помірного клімату. В межах масиву виділяються три кліматичні пояси: прохолодний, помірно прохолодний і холодний. Середньорічна температура становить від +7 °С у прохолодному поясі до 0 °С у холодному, середня температура липня від +17 °С до +10 °С, січня від -4 °С до -12 °С. Абсолютний мінімум -32 °С, максимум +34 °С. Опадів від 1000 до 1500 мм на рік, із них на теплий період припадає 600-700 мм. Глибина снігового покриву у лісовому поясі 40-60 см, у вищих поясах 100-150 см. Середньорічна вологість повітря становить 85%, але подекуди лише 55%.

У лісовому поясі часто трапляються кислі буроземи із потужними (до 120 см) ґрунтовими горизонтами. На противагу цьому, гірсько-лучні ґрунти субальпійського і альпійського поясів (1500-1800 метрів над рівнем моря) менш потужні (45-50 см) і відзначаються великими вмістом гумусу та високою кислотність.

Вже на початку 20 століття, коли Закарпаття ще було частиною Австро-Угорщини, а пізніше Чехословацької республіки, провадилась дискусія щодо негативного впливу суцільних вирубок у гірських лісах і перевипасу худоби на альпійських луках. Таке використання не лише порушувало екологічну стабільність, а й спричиняло такі небезпечні процеси як повені, паводки, ерозії і лавини. Одночасно поставилось питання про охорону непорушних територій, які мають особливу наукову і природоохоронну цінність. Ці заповітні території повинні були сприяти, зокрема, охороні і збереженні рідкісних і зникаючих видів.

Перший лісовий резерват у Чорногорі було засновано ще перед першою світовою війною на північно-східному схилі Говерли. Наступною була невеличка ділянка (130,6 га) з буково-ялицево-смерековим, а також чисто смерековим пралісом. Перша світова війна на певний час перешкодила подальшому виділенню заповідних територій, і в той же час вівці спричинили пошкодження у вже існуючих резерватах. Після війни зусилля в галузі охорони природи привели до заснування в 1921 році природного резервату, що було, зокрема, заслугою чеських науковців А. Златніка і А. Гіліцера.

Після другої світової війни з’явилися нові заповідні території. У 1949 році на Говерлі, Брескулі та Гомулі було виділено ділянку лісів площею 2900 га, яку в 1955 році оголосили державним природним заказником. У 1968 році влада об’єднала окремі заповідні території, серед них також і Чорногору, в "Карпатському державному заповіднику", котрий у 1992 році отримав статус біосферний. Завдяки цим природоохоронним заходам У Чорногорі збереглися рештки смерекових, букових і ялицевих пралісів.

Дві третини території Чорногірського масиву займають ліси. Найбільша частина площі лісів (2947 га) припадає на смереку. Приблизно 70% площі покрито природними лісами, половина із яких ніколи не були у користуванні. Таким чином, майже 1000 га лісів можна вважати пралісами. У цих пралісах домінує смерека і сосна гірська. Мішані і чисті смерекові ліси займають площу 590 га. Рідше представлені мішані букові та ялицеві ліси - їх загальна площа складає 115 га. У 19-20 столітті велика частина лісів Чорногірського масиву зазнала значних змін. В нижній частині території лісництва місцями до висоти 1000-1250 метрів на значних площах було проведені суцільні рубки. На місці корінних мішаних лісів з’явилися прості за структурою монодомінантні смерекові деревостани. Вік цих насаджень на сьогодні складає 50-120 років, вони вразливі до хвороб, вітровалів, сніголамів. Результати довготривалих наукових спостережень показують, що в цих штучних вилучених із користування смеречниках відбуваються природні зміни, спрямовані на відновлення корінних угрупувань. До створення біосферного резервату пасовища і сусідні із ними смеречники зазнавали надмірного використання, через що в деяких місцях верхня межа лісу знизилася на 100 метрів і більше.

Ліси Чорногори відзначаються великою різноманітністю типів лісу. Вони охоплюють спектр від буково-смереково-ялицевих, ялицево-смереково-букових, буково-ялицево-смерекових до чистих смерекових деревостанів. В субальпійському поясі зустрічаються криволісся сосни гірської, вільхи зеленої (Alnus viridis), а також незначні за площею осередки ялівця сибірського (Juniperus communis ssp. nana). З висотою субальпійська рослинність змінюється на альпійські луки. У нижніх поясах на висоті 800-1000 м. н. р. м. ростуть здебільшого вологі смереково-ялицеві та ялицево-смерекові бучини переліскові, а також смереково-ялицеві бучини маренкові. Ліси відзначаються середньою продуктивністю, високою вітростійкістю і хорошим природнім поновленням. У трав’яному покриві зустрічаються такі рідкісні види, як чемерник червонуватий (Heleborus purpurescens), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), лілія лісова (Lilium martagon). На висоті 1300-1350 метрів утворилася вузька смуга мішаних яворових угрупувань із участю бука і смереки. Частка явора у складі цих деревостанів не перевищує 40%.

Раніше ялицеві і мішані букові та смерекові ліси були більш поширеними. Тому одним із найактуальніших завдань лісового господарства є охорона і збереження ялицевих деревостанів краю. Ялицеві угрупування зустрічаються до висоти 1250 метрів і зосереджені на не дуже крутих схилах із потужними ґрунтами. Підстилаючі породи цих грунтів насичені багатими на калій глауконітами. Серед природних лісів регіону ялицеві угруповання відзначаються найвищою продуктивністю (Понад 1000 м³/га). В багатьох умовах місцезростання в трав’яному покриві поширені квасениця звичайна (Oxalis acetosella), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas) і дещо рідше - переліска багаторічна (Mercurialis perennis), а також безщитник жіночий (Athyrium filix-femina). До дуже рідкісних ялицевих пралісів належать плаун колючий (Lycopodium annotinum), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), баранець звичайний (Huperzia selago), лілія лісова (Lilium martagon), коральковець тричінадрізний (Corallorhiza trifida), булатка червона (Cephalanthera rubra) і дуже рідкісний в Українських Карпатах є пальчатокорінник Фукса (Dactilorhiza fuchsii).

У нижніх поясах переважають високопродуктивні (600-800 м³/га) вологі буково-ялицеві і ялицево-букові смеречини. У трав’яному покриві зростає квасениця звичайна (Oxalis acetosella), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) і кремена біла (Petasites albus). Смерека перебуває тут в оптимальних умовах зростання і характеризується значною довговічністю і вітростійкістю, утворює багатоярусні угрупування. Висота верхнього ярусу 40-42 метри. В урочищі "Товстий Грунь" ростуть окремі смереки висотою понад 55 метрів, в діаметрі 1,5 метрів і об’ємом 20 м³. Йдучи через такий ліс, почуваєшся карликом серед цих велетнів.

З висотою погіршуються кліматичні умови, і бук та ялиці поступово випадають зі складу лісостанів. Великі масиви чистих смеречників утворюють так звану гірську карпатську смерекову тайгу. На окремих ділянках зустрічаються дуже продуктивне (800-900 м³/га) типове угрупування смеречника ожикового (Piceetum luzulosum silvatici). Окремі дерева-велетні досягають 45-50 метрів висоти і 300-400 річного віку. У цій висотно-кліматичній смузі смерека формує рівномірні річні кільця, тому деревина характеризується особливими резонансними властивостями.

Верхня смуга смерекових лісів розташована на вологих помірно-бідних грунтах. Основну площу займають тут брусницево-чорницеві смеречники низької продуктивності. В екстремальних умовах місцезростання можна зустріти біогрупи смереки, яка виросла тут в результаті вегетативного розмноження. Смерека розмножується вегетативно шляхом вкорінення гілок, які лежать на ґрунті. З них пізніше виростають самостійні дерева. Це криволісся відіграє важливу роль у захисті ґрунтів від ерозії й стабілізації високогірних екосистем. Тому всі місцезростання цих стелюхів повинні всюди без винятку суворо охоронитися.

Серед рослин нижніх ярусів найбільш впадають в око вовче лико (Daphne mezereum), плоди якого мають гарне червоне забарвлення, але отруйні, а також лілія лісова (Lilium martagon). Поблизу річок ростут білозір болотний (Parnassia palustris), ломикамінь зірчастий (Saxifraga stellaris), фіалка болотна (Viola palustris) і сфагнум вузьколистий (Sphagnum acutifolium).

При переході від лісової до альпійської зони інколи потрапляєш у непрохідні хащі вже згаданої сосни гірської і ялівця сибірського. Пагони і шишки сосни гірської містять цілу палітру ароматичних олій, які використовуються в народній медицині і гомеопатії. Ягоди можуть слугувати непоганою приправою до страв, а пахучий хмиз кущів ялівця - найкраще паливо для коптіння м’ясних виробів.

В районах верхньої межі лісу повсюди впадають в око окремі кущі із яскравими червоними квітами. Це рододендрон східнокарпатський Вище зони субальпійського криволісся починається царство альпійських рослин. Його цікаві представники: скорзонера пурпурова (Scorzonera purpurea ssp. rosea), жовтець платанолистий (Ranunculus acunitifolius) і тонконіг Ше (Poa chaixi). Зустрічається також медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana) - декоративна, дуже цінна і водночас дуже рідкісна рослина. Шафран весняний (Crocus vernus ssp. vernus) навесні утворює суцільний фіолетовий килим, у якому де-не-де видніються жовто-білі квіти первоцвітів весняного та високого.

Існує цілий ряд карпатських і східнокарпатських ендеміків, що в Українських Карпатах зустрічаються лише в Чорногорі. До них належать туруни, татарська полівка і європейська норка, що також збереглася у Чорногорі . Також характерною для Чорногори є гадюка звичайна. Якщо звернути увагу на представників ссавців, то в першу чергу необхідно згадати ведмедя. Типовим видом птахів у первинних лісах Чорногори є глухар. У Чорногірському масиві він зустрічається ще досить часто, тоді як у більшості територій Українських Карпат він став таким рідкісним, що його занесли до Червоної Книги. У фауни Чорногори представлено також види, типові для всього лісового поясу Карпат. Це такі як благородний олень (Cervus elaphus montanus), дикий кабан (Sus scrofa attila) і зозуля (Capreolus capreolus). Окремо слід згадати також рись.

джерело матеріалу: путівник "Праліси в центрі Європи"
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 25 серпня 2005 року
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение
Денис Ивлев
сообщение 1.2.2018, 14:50
Сообщение #6


Новичок
*

Группа: Пользователи
Сообщений: 6
Регистрация: 19.1.2018
Пользователь №: 36565



В Закарпатье поехал с девченкой, познакомились при необычных обстоятельствах. Она стриптизерша этого сайта https://prostitutkikieva.biz/ танцевал у друга на мальчишнике. А там закрутилось, завертелось. Поехали на выходные в горы. Деньки пролетели незабываемо.
Перейти в начало страницы
 
+Цитировать сообщение

Ответить в данную темуНачать новую тему
1 чел. читают эту тему (гостей: 1, скрытых пользователей: 0)
Пользователей: 0

 



Текстовая версия Сейчас: 8.8.2020, 17:17 Оформление - дизайнерская студия "LosenaGroupTeam"

WM в Израиле и в Москве losena.ru -Освещение полевых,ролевых игр, новостей мира фолка, фентези, можно скачать патчи и демо версии от знаминитых игр,muonline,lineage2,игры в ослике,игровой форум.